100% католик
Згадую своє минуле...
Школа. Щодня - політінформація. Хтось із класу повинний підготувати п'ять хвилин комуністичної пропаганди, ґрунтуючись на цитатах з "Известия " і "Правды". Ми розповідали другові-другові про звірства імперіалістів у Гренаді, Панамі, Уганді... Голодуючі діти Африки і зажравшиеся "боси капіталістичного світу", бездомні американці, студентські демонстрації і... розв'язана США гонка озброєнь. Радянський Союз і країни Варшавського Договору, єдиний оплот світу і справедливості. Піонерські лінійки. „Дружинники” у входу до церкви, щоб ніхто молодше 18-ти до неї не заходив. Почесна варта, діти „марширующие” з муляжем АК. Портрети Леніна. Гімн УРСР: „Нам завжди у війнах за волю народну був другом і братом російський народ”. Дві українські школи в українському місті, десь на задворках, в інших 36-ти викладання на російської. Чуючи українську мову оглядалися, й зі зневагою шепотіли: "Сельское быдло".
У шостому класі мене вигнали зі школи за... зображення прапора США на ранці.
У сьомому перед усією школою, на лінійці ганьбили Надю за те, що на Великдень вона пішла в православну церкву. Державний атеїзм. Протестанти й католики загнані в підпілля і православну церкву, що ще терпіли, але тільки через те, що багато священиків ховали „КГБшные” погони під рясами.
Згадую, як приїхавши в Питер здивувався, побачивши у вільному продажі цукор одного з цукрових заводів Вінницької області. Цим цукром у Питері була заставлена ціла полиця, а у Вінниці цукор був... по талонах, не більше кілограма на місяць на людину.
Ковбасний потяг. У Москву відвозили усе, а наші "бюджетники" стояли в черзі за пайком у спеціального магазина, недоступного простим смертним.
Черги за хлібом. Для того, щоб його купити треба було встати о шостій ранку, й годину простояти в черзі, а потім йти в школу, де знову говорили, що СРСР - краща країна у світі.
ОМОНОВЦЫ, що розганяють мітинг страйкуючих працівників "Термінала".
...
Гласність. Воля. Зміни. "Рух"...
Віра у Волю. Віра в те, що усе може змінитися. Черновил, Левко Лук'яненко, Бровченко, Хмара, Зинченко. Я радий, що Боженька дав мені шанс бути, хоч і не довго, поруч з цими людьми. Вони були героями.
Зараз по різному можна оцінювати те, що відбувалося тоді. Час змінює людей. Можливо, що ті слухи, що до мене іноді доходять про Зинченко правда, але мені не хочеться вірити в це. І навіть якщо це й правда, то для мене він залишиться героєм з 1989-го. Людиною, що виводив людей зі страху.
Лук'яненко. Один з "Хельсинской групи". Відбувший ув'язненя, але не збирається мовчати. Людина правди. Дідусь, з добрими очима. Мітинг на площі Гагаріна. Холодно. Він говорить... Ні, він не говорив, він співав... Від нього я почув УКРАЇНСЬКУ МОВУ. Після нього в мене з'явилося бажання вивчити цю ЖИВУ мову. У моїй родині ніхто не говорив українською мовою, у школі я був звільнений від її вивчення. У моїй родині кохали музику. Я закохався в музику української мови, і мені соромно, що я дотепер ще не вмію нормально нею спілкуватися...
Сьогодні деякі типи зі Східної України обіцяють показати "кто в доме хозяин". Люди, що говорять на блатному жаргоні, і що намагаються повернути "Союз Братских Народов". Мріють об'єднатися з Росією і Бєларуссю. З тим самим Путиным, відповідальним за сотні, а може й тисячі загиблих у Москві, Беслане, Нальчику і т.п., і Лукашенко, демократично обраним президентом, що саджає дітей у в'язниці. Ці люди нагадують мені інших, живучих ок. 4-х тисяч років тому, й кричущих Мойсеєві: "Повернемося назад, у Єгипет! Там були цибуля і часник!", "Хіба немає трун у Єгипті , що ти привів нас вмирати в пустелі? Що це ти зробив з нами, вивівши нас з Єгипту?", "Навіщо ти вивів нас з Єгипту, уморити спрагою нас і дітей наших і череди наші?". Люди, що так говорили, вимерли в пустелі. Ціле покоління. Але це було гниле покоління - покоління рабів. Ті ж, що залишилися, вірні Надії, знайшли свою землю. Сьогодні, люди вважаючи себе хазяїнами критикують Тимошенко, мов, вона погано справлялася з обов'язками, і покоління рабів їм вірить, не розуміючи, що простіше ламати, ніж будувати. Неможливо відремонтувати за півроку те, що валили десятки років.
Я вже шість років не живу в Україні. Я виїхав з Кучмовской України. Якби я знав, тоді, шість років тому, що в Україні можливе чудо звільнення , чудо відродження, Песах українського народу на Майдані...
Я далеко, але серце в Україні.
І я прошу Вас. Прошу зі сльозами в очах. Не віддавайте свою волю! Не повертайтеся в Єгипет!!!
