100% католик
Русский перевод в комментариях
читать дальше
Дорогі брати і сестри!
На початку Великого посту, що є шляхом інтенсивної духовної вправи, Літургія знову пропонує нам три практики покаяння, дуже близькі біблійній та християнській традиції – молитву, милостиню та піст, щоб підготувати нас краще святкувати Пасху і пережити досвід Божої сили, яка, як почуємо в навечір’я Воскресіння, «перемагає зло, змиває гріхи, відновлює невинність грішникам, радість засмученим. Він розсіює ненависть, підкоряє твердість могутніх, сприяє гармонії та миру» (Проголошення Пасхи). У традиційному посланні на Великий піст я б хотів застановитися цього року в особливий спосіб над цінністю та сенсом посту. Справді, Великий піст пригадує нам сорок днів посту, які Господь пережив у пустелі перед тим, як почати свою публічну діяльність. Читаємо в Євангелії: «Тоді Дух повів Ісуса в пустелю, щоб диявол спокушав Його. Він постив сорок день і сорок ночей і нарешті зголоднів» (Мт. 4, 1-2). Подібно до Мойсея, перед тим як він отримав таблиці Закону (пор. Вих. 34, 28), та Іллі, перед його зустріччю з Господом на Хорив-горі (1 Цар. 19, 8), Ісус, молячись та постячи, готувався до своєї місії, початком якої була важка сутичка із спокусником.
Запитаймо себе, яку цінність та який сенс для нас, християн, має позбавлення себе того, що само в собі є добрим і корисним для нашого існування? Святе Письмо та вся християнська традиція навчають, що піст є великою допомогою в тому, щоб уникати гріха та всього, що до нього веде. Тому запрошення до посту не один раз звучало в історії спасіння. Вже на перших сторінках Святого Письма Господь наказує людині утриматися від споживання забороненого плоду: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бт. 2, 16-17). Коментуючи цей божественний наказ, святий Василій зауважує, що «піст був започаткований в Раю» і «таку першу заповідь прийняв Адам». Він робить висновок: «„Не їстимеш” є, отже, узаконенням посту і стриманості» (пор. Sermo de jejunio: PG 31, 163, 98). Оскільки ми всі обтяжені гріхом та його наслідками, піст запропонований нам як засіб для відновлення дружби з Господом. Так вчинив Езра перед поверненням возз’єднаного народу з вигнання до Обіцяної Землі, запрошуючи його до посту, «щоб нам упокоритись перед Богом нашим» (Езри 8, 21). Всемогутній вислухав його молитву та запевнив його у своїй прихильності та своєму захисті. Те саме вчинили й жителі Ніневії, які, прислухавшись до заклику Йони покаятися, як свідчення своєї щирості оголосили піст, кажучи: «Хто зна, чи Бог іще не повернеться та не роздумає й не відверне від нас палаючий гнів свій, тож ми й не загинемо?» (3, 9). Тоді Бог побачив їхні діла та врятував їх.
У Новому Завіті Ісус виявляє глибинний сенс посту, викриваючи поведінку фарисеїв, які скрупульозно дотримувалися всіх приписів закону, але їхні серця були далекими від Бога. Справжній піст – повторює в іншому місці божественний Вчитель – полягає насамперед у виконанні волі Небесного Отця, який «бачить таємне, [й] віддасть тобі» (Мт. 6, 18). Він сам подає у цьому приклад, відповідаючи сатані після закінчення сорока днів, проведених в пустелі, що «чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих» (Мт. 4, 4). Мета справжнього посту полягає в тому, щоб їсти «правдиву їжу», тобто чинити волю Отця (пор. Ів. 4, 34). Якщо, отже, Адам не послухав Господнього наказу не їсти «з дерева ж пізнання добра й зла», то віруючий через піст бажає смиренно підкоритися Богові, уповаючи на Його доброту та милосердя.
Практика посту була поширена у перших християнських спільнотах (пор. Ді. 13, 3; 14, 22; 27, 21; 2 Кор. 6, 5). Отці Церкви також згадують про силу посту, здатного приборкати гріх, придушити жадібність «старого Адама» та відкрити в серці віруючого дорогу до Бога. Крім того, піст є практикою, яку рекомендували святі всіх епох. Святий Петро Хрисолог пише: «Піст є душею молитви і милосердя життям посту, тому той, хто молиться, постить. Хто постить, той є милосердний. Той, хто бажає бути вислуханим, слухає того, хто просить його. Той, хто хоче бачити Боже серце відкритим для нього, не закриває свого від того, хто його благає» (Sermo 43: PL 52, 320, 332).
Сьогодні практика посту, здається, дещо втратила свою духовну цінність і здобула в умовах культури, позначеній пошуком матеріального добробуту, радше значення терапевтичного засобу для підтримки фізичної форми. Звичайно, утримання від їжі є корисним для фізичного здоров’я, проте для віруючих воно є передусім «терапією» для зцілення всього того, що заважає їм підпорядковуватися Божій волі. В Апостольській конституції «Pænitemini» 1966 року слуга Божий Папа Павло VI розглянув необхідність поставити піст в контекст покликання кожного християнина «не жити вже більше для себе самого, а заради того, хто полюбив його та віддав себе самого за нього і ... також жити для братів» (пор. Част. І). Великий піст може бути сприятливою нагодою для того, щоб знову звернути увагу на норми, які вміщені у вказаній Апостольській конституції, оцінюючи автентичне та вічне значення цієї давньої практики покаяння, яка може допомогти нам подолати наш егоїзм та відкрити серце для любові до Бога і ближнього – першої та найвищої заповіді нового Закону та компендіуму всього Євангелія (пор. Мт. 22, 34-40).
Вірна практика посту сприяє також тілесній і духовній цілісності людини, допомагаючи їй уникати гріха та зростати в близькості з Господом. Святий Августин, який добре усвідомлював свої власні негативні схильності і називав їх «заплутаним вузлом» (Сповідь, ІІ, 10.18), у своєму трактаті «Про користь посту» писав: «Я завдаю собі страждань, але заради того, щоб Він [Бог] мені пробачив; я сам себе караю, щоб Він мені допоміг, щоб бути приємним для Його очей; щоб насолодитися Його ніжністю» (Sermo 400, 3, 3: PL 40, 708). Утримання від матеріальної їжі, яка живить тіло, полегшує досягнення внутрішньої готовності слухати Христа і живитися Його спасенним словом. Постом і молитвою ми дозволяємо Йому втамувати найглибший голод нашого внутрішнього буття: голод і спрагу Бога.
Одночасно піст допомагає нам усвідомити ситуацію, в якій знаходяться багато наших братів і сестер. У своєму Першому посланні святий Іван застерігає: «Коли хтось має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа може перебувати в ньому?» (3, 17). Добровільний піст допомагає нам розвиватися в дусі Доброго Самарянина, який нахилився над стражденним братом (пор. Енцикліка «Deus caritas est», 15). Добровільно позбавляючи себе чогось, щоб допомогти іншим, ми ділом виявляємо, що наш ближній, який має труднощі, не є для нас чужим. Саме для того, щоб зберегти живим це доброзичливе та уважне ставлення до своїх братів і сестер, я заохочую парафії та всі інші спільноти посилити практику особистого та спільнотного посту, супроводжуючи її слуханням Божого слова, молитвою і милостинею. Це від початку було стилем християнської спільноти, в якій проводилися спеціальні збори пожертв (пор. 2 Кор. 8–9; Рим. 15, 25–27) і вірних запрошували давати бідним те, що було відкладене завдяки посту (пор. Didascalia Ap., V, 20, 18). Сьогодні слід відновити таку практику і сприяти їй, понад усе упродовж літургійного часу Великого посту.
З того, що я сказав, випливає, що піст є важливою аскетичною практикою, духовною зброєю для боротьби зі всякою зайвою прив’язаністю до самих себе. Добровільне позбавлення себе насолоди, пов’язаної з їжею та іншими матеріальниими благами, допомагає Христовому учневі контролювати апетити природи, ослабленої первородним гріхом, негативні наслідки якого позначаються на всіх аспектах людської особистості. Давній великопісний літургійний гімн повчає: «Utamur ergo parcius, / verbis, cibis et potibus, / somno, iocis et arcticus / perstemus in custodia – Будьмо поміркованими у словах, їді, питті, сні та іграх і залишаймося дуже пильними».
Дорогі брати і сестри! Як бачимо, основна мета посту – допомогти кожному з нас, як писав слуга Божий Папа Іван Павло ІІ, бути цілковитим даром Богові (пор. Енцикліка «Veritatis splendor», 21). Тому кожна сім’я і кожна християнська спільнота повинна цінувати час Великого посту, щоб усунути все те, що відволікає дух і посилити те, що живить душу, відкриваючи її до любові Бога та ближнього. Я особливо маю на думці усердну молитву, lectio divina, приступання до святої тайни Сповіді та активну участь у Пресвятій Євхаристії, особливо в недільній Літургії. З цією внутрішньою настановою увійдімо в покаянний дух Великого посту. Нехай нас супроводжує Пречиста Діва Марія, Causa nostrae laetitiae, і підтримує нас в зусиллі звільнити своє серце від рабства гріха та зробити його «живим кивотом Бога». З цим побажанням, запевняючи вас у своїй молитві за те, щоб кожен віруючий та кожна церковна спільнота з користю для себе пройшла цю великопісну мандрівку, від усього серця уділяю всім вам своє Апостольське благословення.
читать дальше
«Він постив сорок день і сорок ночей і нарешті зголоднів»
(Мт. 4, 2)
(Мт. 4, 2)
Дорогі брати і сестри!
На початку Великого посту, що є шляхом інтенсивної духовної вправи, Літургія знову пропонує нам три практики покаяння, дуже близькі біблійній та християнській традиції – молитву, милостиню та піст, щоб підготувати нас краще святкувати Пасху і пережити досвід Божої сили, яка, як почуємо в навечір’я Воскресіння, «перемагає зло, змиває гріхи, відновлює невинність грішникам, радість засмученим. Він розсіює ненависть, підкоряє твердість могутніх, сприяє гармонії та миру» (Проголошення Пасхи). У традиційному посланні на Великий піст я б хотів застановитися цього року в особливий спосіб над цінністю та сенсом посту. Справді, Великий піст пригадує нам сорок днів посту, які Господь пережив у пустелі перед тим, як почати свою публічну діяльність. Читаємо в Євангелії: «Тоді Дух повів Ісуса в пустелю, щоб диявол спокушав Його. Він постив сорок день і сорок ночей і нарешті зголоднів» (Мт. 4, 1-2). Подібно до Мойсея, перед тим як він отримав таблиці Закону (пор. Вих. 34, 28), та Іллі, перед його зустріччю з Господом на Хорив-горі (1 Цар. 19, 8), Ісус, молячись та постячи, готувався до своєї місії, початком якої була важка сутичка із спокусником.
Запитаймо себе, яку цінність та який сенс для нас, християн, має позбавлення себе того, що само в собі є добрим і корисним для нашого існування? Святе Письмо та вся християнська традиція навчають, що піст є великою допомогою в тому, щоб уникати гріха та всього, що до нього веде. Тому запрошення до посту не один раз звучало в історії спасіння. Вже на перших сторінках Святого Письма Господь наказує людині утриматися від споживання забороненого плоду: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бт. 2, 16-17). Коментуючи цей божественний наказ, святий Василій зауважує, що «піст був започаткований в Раю» і «таку першу заповідь прийняв Адам». Він робить висновок: «„Не їстимеш” є, отже, узаконенням посту і стриманості» (пор. Sermo de jejunio: PG 31, 163, 98). Оскільки ми всі обтяжені гріхом та його наслідками, піст запропонований нам як засіб для відновлення дружби з Господом. Так вчинив Езра перед поверненням возз’єднаного народу з вигнання до Обіцяної Землі, запрошуючи його до посту, «щоб нам упокоритись перед Богом нашим» (Езри 8, 21). Всемогутній вислухав його молитву та запевнив його у своїй прихильності та своєму захисті. Те саме вчинили й жителі Ніневії, які, прислухавшись до заклику Йони покаятися, як свідчення своєї щирості оголосили піст, кажучи: «Хто зна, чи Бог іще не повернеться та не роздумає й не відверне від нас палаючий гнів свій, тож ми й не загинемо?» (3, 9). Тоді Бог побачив їхні діла та врятував їх.
У Новому Завіті Ісус виявляє глибинний сенс посту, викриваючи поведінку фарисеїв, які скрупульозно дотримувалися всіх приписів закону, але їхні серця були далекими від Бога. Справжній піст – повторює в іншому місці божественний Вчитель – полягає насамперед у виконанні волі Небесного Отця, який «бачить таємне, [й] віддасть тобі» (Мт. 6, 18). Він сам подає у цьому приклад, відповідаючи сатані після закінчення сорока днів, проведених в пустелі, що «чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих» (Мт. 4, 4). Мета справжнього посту полягає в тому, щоб їсти «правдиву їжу», тобто чинити волю Отця (пор. Ів. 4, 34). Якщо, отже, Адам не послухав Господнього наказу не їсти «з дерева ж пізнання добра й зла», то віруючий через піст бажає смиренно підкоритися Богові, уповаючи на Його доброту та милосердя.
Практика посту була поширена у перших християнських спільнотах (пор. Ді. 13, 3; 14, 22; 27, 21; 2 Кор. 6, 5). Отці Церкви також згадують про силу посту, здатного приборкати гріх, придушити жадібність «старого Адама» та відкрити в серці віруючого дорогу до Бога. Крім того, піст є практикою, яку рекомендували святі всіх епох. Святий Петро Хрисолог пише: «Піст є душею молитви і милосердя життям посту, тому той, хто молиться, постить. Хто постить, той є милосердний. Той, хто бажає бути вислуханим, слухає того, хто просить його. Той, хто хоче бачити Боже серце відкритим для нього, не закриває свого від того, хто його благає» (Sermo 43: PL 52, 320, 332).
Сьогодні практика посту, здається, дещо втратила свою духовну цінність і здобула в умовах культури, позначеній пошуком матеріального добробуту, радше значення терапевтичного засобу для підтримки фізичної форми. Звичайно, утримання від їжі є корисним для фізичного здоров’я, проте для віруючих воно є передусім «терапією» для зцілення всього того, що заважає їм підпорядковуватися Божій волі. В Апостольській конституції «Pænitemini» 1966 року слуга Божий Папа Павло VI розглянув необхідність поставити піст в контекст покликання кожного християнина «не жити вже більше для себе самого, а заради того, хто полюбив його та віддав себе самого за нього і ... також жити для братів» (пор. Част. І). Великий піст може бути сприятливою нагодою для того, щоб знову звернути увагу на норми, які вміщені у вказаній Апостольській конституції, оцінюючи автентичне та вічне значення цієї давньої практики покаяння, яка може допомогти нам подолати наш егоїзм та відкрити серце для любові до Бога і ближнього – першої та найвищої заповіді нового Закону та компендіуму всього Євангелія (пор. Мт. 22, 34-40).
Вірна практика посту сприяє також тілесній і духовній цілісності людини, допомагаючи їй уникати гріха та зростати в близькості з Господом. Святий Августин, який добре усвідомлював свої власні негативні схильності і називав їх «заплутаним вузлом» (Сповідь, ІІ, 10.18), у своєму трактаті «Про користь посту» писав: «Я завдаю собі страждань, але заради того, щоб Він [Бог] мені пробачив; я сам себе караю, щоб Він мені допоміг, щоб бути приємним для Його очей; щоб насолодитися Його ніжністю» (Sermo 400, 3, 3: PL 40, 708). Утримання від матеріальної їжі, яка живить тіло, полегшує досягнення внутрішньої готовності слухати Христа і живитися Його спасенним словом. Постом і молитвою ми дозволяємо Йому втамувати найглибший голод нашого внутрішнього буття: голод і спрагу Бога.
Одночасно піст допомагає нам усвідомити ситуацію, в якій знаходяться багато наших братів і сестер. У своєму Першому посланні святий Іван застерігає: «Коли хтось має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа може перебувати в ньому?» (3, 17). Добровільний піст допомагає нам розвиватися в дусі Доброго Самарянина, який нахилився над стражденним братом (пор. Енцикліка «Deus caritas est», 15). Добровільно позбавляючи себе чогось, щоб допомогти іншим, ми ділом виявляємо, що наш ближній, який має труднощі, не є для нас чужим. Саме для того, щоб зберегти живим це доброзичливе та уважне ставлення до своїх братів і сестер, я заохочую парафії та всі інші спільноти посилити практику особистого та спільнотного посту, супроводжуючи її слуханням Божого слова, молитвою і милостинею. Це від початку було стилем християнської спільноти, в якій проводилися спеціальні збори пожертв (пор. 2 Кор. 8–9; Рим. 15, 25–27) і вірних запрошували давати бідним те, що було відкладене завдяки посту (пор. Didascalia Ap., V, 20, 18). Сьогодні слід відновити таку практику і сприяти їй, понад усе упродовж літургійного часу Великого посту.
З того, що я сказав, випливає, що піст є важливою аскетичною практикою, духовною зброєю для боротьби зі всякою зайвою прив’язаністю до самих себе. Добровільне позбавлення себе насолоди, пов’язаної з їжею та іншими матеріальниими благами, допомагає Христовому учневі контролювати апетити природи, ослабленої первородним гріхом, негативні наслідки якого позначаються на всіх аспектах людської особистості. Давній великопісний літургійний гімн повчає: «Utamur ergo parcius, / verbis, cibis et potibus, / somno, iocis et arcticus / perstemus in custodia – Будьмо поміркованими у словах, їді, питті, сні та іграх і залишаймося дуже пильними».
Дорогі брати і сестри! Як бачимо, основна мета посту – допомогти кожному з нас, як писав слуга Божий Папа Іван Павло ІІ, бути цілковитим даром Богові (пор. Енцикліка «Veritatis splendor», 21). Тому кожна сім’я і кожна християнська спільнота повинна цінувати час Великого посту, щоб усунути все те, що відволікає дух і посилити те, що живить душу, відкриваючи її до любові Бога та ближнього. Я особливо маю на думці усердну молитву, lectio divina, приступання до святої тайни Сповіді та активну участь у Пресвятій Євхаристії, особливо в недільній Літургії. З цією внутрішньою настановою увійдімо в покаянний дух Великого посту. Нехай нас супроводжує Пречиста Діва Марія, Causa nostrae laetitiae, і підтримує нас в зусиллі звільнити своє серце від рабства гріха та зробити його «живим кивотом Бога». З цим побажанням, запевняючи вас у своїй молитві за те, щоб кожен віруючий та кожна церковна спільнота з користю для себе пройшла цю великопісну мандрівку, від усього серця уділяю всім вам своє Апостольське благословення.
БЕНЕДИКТ XVI
-
-
02.03.2009 в 17:38Дорогие братья и сёстры!
В начале Великого Поста, который являет собой путь более интенсивного духовного приготовления, Святая Литургия вновь предлагает нам три практики покаяния, присущие библейской и христианской традиции, - молитву, милостыню и пост,- чтобы расположить к лучшему празднованию Пасхи и тем самым дать возможность познать всемогущество Бога, Который, как мы услышим во время Пасхальной Всенощной, «изгоняет зло, смывает вину, возвращает падшим невинность и унывающим радость, изгоняет вражду, рождает согласие и покоряет всякую власть» (Пасхальное Провозглашение). В этом году в моём Обращении по случаю Великого Поста я хочу особо остановиться на размышлении о ценности и смысле воздержания от пищи. Действительно, Великий Пост напоминает о сорока днях, прожитых Господом в пустыне без пищи перед началом Своего общественного служения. Мы читаем в Евангелии: «Тогда Иисус возведён был Духом в пустыню, для искушения от диавола. И, постившись сорок дней и сорок ночей, напоследок взалкал» (Мф. 4, 1-2). Как Моисей перед получением скрижалей завета (см. Исх. 34, 28), как Илия перед встречей с Господом на горе Хориве (3 Цар. 19, 8), Иисус молитвой и постом готовился к исполнению Своей миссии, началом которой стало жесткое столкновение с искусителем.
Мы можем задаться вопросом: какую ценность и какое значение имеет для нас, христиан, лишение себя чего-то, что само по себе хорошо и полезно как часть пропитания? Священное Писание и вся христианская традиция учат, что пост оказывает большую помощь в избежании греха и всего, что ведёт ко греху. Поэтому в истории спасения неоднократно звучит призыв поститься. Уже на первых страницах Библии Бог заповедует человеку воздерживаться от вкушения запретного плода: «От всякого дерева в саду ты будешь есть; а от дерева познания добра и зла, не ешь от него; ибо в день, в который ты вкусишь от него, смертью умрёшь» (Быт. 2, 16-17). Комментируя это Божественное предписание, святой Василий Великий замечает, что «пост был установлен в Раю» и что «первая заповедь в этом плане была дана Адаму». И в заключение он говорит: «Слова “не ешь” представляют собой, таким образом, закон о посте и воздержании» (см. Sermo de jejunio: PG 31, 163, 98). Поскольку мы все отягчены грехом и его последствиями, пост предлагается нам как средство вновь приблизиться к Господу. Так поступил Ездра, прежде чем отправиться в обратный путь из изгнания в Землю Обетованную, призвав воссоединённый народ к посту, дабы «смириться нам пред лицем Бога нашего» (1 Езд. 8, 21). Всемогущий услышал их молитву и даровал им Свою благосклонность и защиту. Таким же образом действовали жители Ниневии, которые вняли призыву Ионы к покаянию и объявили пост во свидетельство своей искренности, говоря: «Кто знает, может быть, ещё Бог умилосердится и отвратит от нас пылающий гнев Свой, и мы не погибнем» (Ион. 3, 9). Тогда Бог тоже увидел их дела и пощадил их.
Иисус в Новом Завете подчёркивает глубокое значение поста, клеймя поведение фарисеев, которые тщательно соблюдали предписания закона, но сердцем были далеки от Бога. Истинный пост, как напоминает в другом месте Божественный Учитель, подразумевает, скорее, исполнение воли Отца небесного, Который «видит тайное и воздаст тебе явно» (см. Мф. 6, 18). Он Сам подаёт пример, отвечая сатане по истечении сорока дней, проведённых в пустыне: «Не хлебом одним будет жить человек, но всяким словом, исходящим из уст Божиих» (Мф. 4, 4). Истинный пост, следовательно, имеет целью вкушение «истинной пищи», то есть исполнение воли Отца (см. Ин. 4, 34). Поэтому, если Адам ослушался заповеди Господа «не есть от дерева познания добра и зла», то христианин посредством поста намеревается смиренно подчиниться Богу, уповая на Его благость и милость.
Мы видим, что практика поста была весьма распространена в общине первых христиан (см. Деян. 13, 3; 14, 22; 27, 21; 2 Кор. 6, 5). Отцы Церкви также говорят о силе поста, способного держать в узде грех, усмирять страсти «ветхого Адама» и открывать в сердцах верующих путь к Богу. Кроме того пост регулярно практикуется и рекомендуется святыми всех времён. Святой Пётр Хризолог пишет: «Пост – это душа молитвы, а милосердие – жизнь поста, поэтому пусть молящийся постится. Постящийся – да имеет милосердие. Кто желает, чтобы его просьба была исполнена, пусть исполняет обращаемые к нему просьбы. Кто хочет найти сердце Бога открытым, да не закрывает своего сердца для тех, кто взывает к нему» (Sermo 43: PL 52, 320. 332).
В наши дни практика поста как будто несколько утратила свою духовную роль и приобрела в обществе, отмеченном поиском материального благосостояния, скорее, значение терапевтической меры, предпринимаемой с целью лечения тела. Воздержание от пищи, конечно, идёт на пользу физическому здоровью, но для верующих это в первую очередь «терапия» для исцеления всего, что препятствует сообразованию самих себя с волей Божией. В Апостольской Конституции Poenitemini от 1966 г. Слуга Божий Папа Павел VI писал о том, что он усматривает необходимость поставить пост в контекст призвания каждого христианина «более не жить для самого себя, но для Того, Кто возлюбил его и отдал Самого Себя за него, и… жить также ради братьев» (см. Гл. I). Великий Пост может дать прекрасную возможность вернуться к нормам, содержащимся в процитированной Апостольской Конституции, осознав подлинную и непреходящую ценность этой древней покаянной практики, которая поможет нам умерщвлять собственный эгоизм и открывать сердце для любви к Богу и ближнему, составляющей первую и наибольшую заповедь нового Закона и основную суть всего Евангелия (см. Мф. 22, 34-40).
Приверженность практике поста способствует также обретению единства личности, тела и души, помогая человеку избегать греха и расти в общении с Господом. Блаженный Августин, который хорошо знал собственные отрицательные наклонности и называл их «запутанными извивами» (Исповедь, II, 10, 18), в трактате О пользе поста писал: «Я, конечно, причиняю себе муку, но для того, чтобы Он простил меня; я сам наказываю себя, чтобы Он помог мне, чтобы быть угодным в Его глазах, чтобы достичь Его отрады» (Sermo 400, 3, 3: PL 40, 708). Ограничение себя в материальной пище, которая питает тело, способствует внутреннему расположению к тому, чтобы слушать Христа и питать себя Его словом спасения. В молитве и посте мы даём Ему возможность прийти и утолить самый глубокий голод, который мы испытываем в душе,- жажду Бога.
В то же время пост помогает нам лучше осознать положение, в котором находятся многие наши братья и сёстры. В своём Первом Послании Святой Апостол Иоанн Богослов предостерегает: «А кто имеет достаток в мире, но, видя брата своего в нужде, затворяет от него сердце своё: как пребывает в том любовь Божия?» (1 Ин. 3, 17). Добровольный пост помогает нам развивать в себе стиль поведения Доброго Самарянина, который склоняется и приходит на помощь страдающему брату (см. Энц. Deus caritas est, 15). Свободно принимая решение лишить себя чего-нибудь, чтобы помочь другим, мы показываем на деле, что ближний в трудном положении нам не чужой. Именно для того, чтобы поддержать это живое отношение приятия и внимания к братьям и сёстрам, я призываю приходы и все другие общины усилить во время Великого Поста практику воздержания от пищи как индивидуально, так и сообща, совершенствуя равным образом слушание Слова Божия, молитву и дела милосердия. Это с самого начала было способом жизни христианской общины, в которой осуществлялся сбор средств для «вспоможения святым» (см. 2 Кор. 8-9; Рим. 15, 25-27), и верным предлагали отдавать бедным то, что им удастся отложить, благодаря посту (см. Didascalia Ap., V, 20, 18). Эту практику и сегодня нужно заново открывать и поощрять, особенно в литургический период Великого Поста.
Из всего мною сказанного становится очевидным, что воздержание от пищи представляет собой важную аскектическую практику, духовное оружие для борьбы со всякой неупорядоченной привязанностью к самим себе. Добровольный отказ от удовольствия, связанного с принятием пищи и использованием других материальных благ, помогает ученику Христа держать под контролем запросы естества, ослабленного первородным грехом, негативное воздействие которого охватывает всю человеческую личность. Древний литургический гимн периода Великого Поста своевременно взывает к нам: «Utamur ergo parcius, / verbis, cibis et potibus, / somno, iocis et arctius / perstemus in custodia – Да используем более умеренно слова, пищу, напитки, сон и игры и да станем пребывать с большим вниманием в бодрствовании».
Дорогие братья и сёстры! Как мы видим, пост имеет конечной целью помочь каждому из нас, как писал Слуга Божий Папа Иоанн Павел II, стать всецело даром для Бога (см. Энц. Veritatis splendor, 21). Поэтому смысл Великого Поста должен осознаваться в каждой христианской семье и общине, дабы устранить всё, что отвлекает дух, и усилить то, что питает душу, раскрывая её для любви к Богу и ближнему! Я подразумеваю в особенности большее усердие в молитве, в чтении Слова Божия, в прибегании к таинству Примирения и в активном принятии таинства Евхаристии, прежде всего во время воскресного Богослужения. С таким внутренним расположением войдём в атмосферу покаяния Великого Поста! Да сопутствует нам Блаженная Дева Мария, Источник нашей радости, и да поддерживает нас в старании освободить сердце от рабства греха, чтобы оно всё больше становилось «живой дарохранительницей Бога». С таким пожеланием, уверяя вас в своей молитве о том, чтобы каждый верующий и каждая церковная община с пользой прошли путь Великого Поста, от всего сердца ниспосылаю всем моё Апостольское Благословение!
Бенедикт XVI